КП «Сучасне місто» знаходиться у Будинку нерухомості - не просто будівлі - живій хроніці Харкова, у якій кожна епоха залишила свій слід, і це особлива гордість, що вона перебуває на балансі КП.
Мало хто знає, що цей величний будинок на Павлівському майдані починав свою історію як амбітний проєкт купця Адама Піотровського. На початку XX століття це був один із найрозкішніших прибуткових будинків міста.
Тут завжди вирувало життя. На нижніх поверхах торгували вишуканими товарами, а в верхніх - облаштовували кабінети та житло. Ця будівля з непростою, багатошаровою історією, яка нагадує: міська спадщина - це не лише про минуле, а й про відповідальність у теперішньому.
Чи знаєте ви, хто щодня мовчазно споглядає за ритмом сучасного міста з самого центру цієї будівлі? На вас чекає розповідь про «серце» Будинку нерухомості, про Кобзаря, чий погляд додає цій архітектурній величі глибини й душі нашого народу.
Попереду багато цікавого - не пропустіть!
За кожною величною спорудою стоять не лише креслення архітекторів, а й живі голоси людей із неймовірними долями. Можливо, хтось із вас помічав: якщо на мить зупинитись і придивитися до деталей, Будинок нерухомості робить особливим саме погруддя Тараса Шевченка, що прикрашає його фасад і ніби приглядає за містом. Ця розповідь, збережена в пам’яті нащадків як цінна сімейна легенда, відкриває завісу минулого, дозволяючи поглянути на знайому будівлю зовсім іншими очима.
На дворі 1912 рік. Харків стрімко зростає, наповнюючись гуркотом перших трамваїв та дзвоном кельм об цеглу, на розі Павлівського майдану зводиться велична будівля. Саме в цей час Василь Степаненко, людина залізної волі, споглядає за розбудовою міста, в якому він - нащадок колишніх кріпаків - зумів стати купцем II гільдії.
У його сім’ї шлях до успіху не був всипаний золотом. Це був шлях крізь терни щоденної виснажливої праці та принижень неволі, де мрії людини завжди розбивалися об скелю примусових обов’язків. Можливо, саме тому в родині Степаненків справді шанували Тараса Шевченка. Для них Кобзар не був просто портретом на стіні. Він був дзеркалом їхньої власної долі - такого ж кріпака, який попри кайдани зумів стати духовним титаном нації.
Звідки ж взялося те саме загадкове погруддя, що й досі приковує погляди перехожих? Існує родинний переказ. За замовленням тодішнього губернатора було виготовлено кілька варіантів погруддя Шевченка. Один із них згодом ліг в основу майбутнього легендарного харківського пам’ятника, а інший - той самий, унікальний, єдиний Кобзар у шапці - знайшов свій дім тут, на Павлівському майдані.
Василь Степаненко відчував дух часу. У 1916 році, ніби передчуваючи буремні події майбутнього, він продав право власності іншій купчині та вирушив до Франції. Купець поїхав, але залишив місту свій головний скарб - образ Кобзаря як нагадування про силу людського духу.
Попри численні перебудови та нашарування часу, що змінили обличчя Будинку нерухомості, погруддя залишається чимось значно більшим, ніж просто пам’ятником. У ньому втілена історія сина кріпака, яка завжди буде нагадувати: свобода є найвищою цінністю, що варта будь-яких зусиль.
Цей зв’язок зберігся крізь століття і сьогодні історія замикає коло. Нащадок цієї людини зараз є контрагентом КП «Сучасне місто» і розповідає нам цю родинну легенду. Підприємницький дух, стійкість та любов до Харкова збереглись у цій родині та виявились сильнішими за кордони і десятиліття. КП дуже пишається, що співпрацює з такими людьми.
Харків початку XX століття - це місто неймовірної енергії, де кожен камінь дихав прогресом. На розі вулиці Університетської та Павлівського майдану розгорталася історія, яка назавжди змінила обличчя центру нашого міста!
До 1911 року тут були скромні двоповерхові будинки дворян Венедиктових. Проте справжній розквіт розпочався, коли ділянку придбав амбітний купець Адам Піотровський. Його план був рішучим: створити не просто будівлю, а справжній архітектурний магніт для заможної публіки.
Для реалізації задуму купець запросив зірку тодішньої архітектури - Бориса Корнієнка. Майстер запропонував сміливі рішення: вишуканий стиль українського модерну, елегантна червона цегла та майстерне тинькування фасадів, асиметричний периметр зі скошеним кутом та витонченим еркером...
У 1912 році будівля постала у всій красі. Це був ідеальний бізнес-проєкт того часу.
Там розташувався першокласний готель «Імперіал» із затишним рестораном на цокольному поверсі, що склав гідну конкуренцію легендарним «Асторії» та «Гранд-Отелю».
Решта поверхів була відведена під розкішні квартири, де кожна деталь оздоблення підкреслювала статус орендарів.
Але доля виявилася примхливою, тож власник і архітектор не довго раділи, бачачи його. Архітектор Корнієнко пішов із життя молодим, у розквіті сил, а після подій 1917 року будівля змінила своє призначення. Проте навіть крізь роки й покоління досі існує той самий «діамант» Павлівського майдану!
Чи знаєте ви, які саме таємниці приховують ці стіни? Чому потім будинок отримав нове, дещо несподіване ім’я, та які легендарні особистості зупинялися в його номерах, залишаючи по собі ледь вловимий шлейф історії?
В наступних постах ви дізнаєтесь ще більше вражаючих подробиць!